Син дівчину знайомитися привів. А матері вона не сподобалася щось. Хоча і на кухню до неї сунулася з чаєм допомогти, і тихо так скромно за столом сиділа. А от не лягла душа, як то кажуть…
Дівча не винне звичайно. Та хіба мало, може це і нормально в її колах. А ось в столиці з невісткою такою сорому не оберешся. Але думки ці сумні вона думала, а на обличчі усмішка привітна приклеєна була. Після вечері синок так і взагалі фінт викинув. Заявив радісно так – радий, мовляв, що сподобалася дівчина, адже в кімнаті його жити буде тепер. Сесія у ній на носі, а хіба підготуєшся до іспитів в гуртожитку.
І стали вони жити, та тільки мати перевелася вся. А ну як понесе дівка-то? Так немовлям своїм синочку руки-ноги зв’яже. Он як жадібно дивиться на немовлят у візочках, з якими матусі у дворі гуляють. І тут у неї хитрий такий план стратегічний з’явився. Розмову з нею завела ненароком як би. Мовляв, діточок-то хочеш, мабуть. Та спалахнула як маків цвіт та свекрусі і мовила, що, мовляв, поки не планують, в інституті ще рік вчитися. А та зітхнула гірко так гірку таємницю невістці майбутньої і відкрила.
Що шкода їй її, мовляв. Але ось тільки синочка її як пустоцвіт. Свинкою в дитинстві перехворів бо. А насправді ніякої свинки і не було зовсім. Це вона збрехала так спеціально. Дівиця в сльози. А мати Христом-богом сина не губити просить. Ось прикипить він до неї всією душею, а як бути, коли дівчині не тільки чоловік, а ще й батько діточок майбутніх потрібен. І таємницю ту зберегти просить, значить.
Пізніше заглянула в кімнату, а там дівчина дрібнички свої збирає. Син з роботи прийшов, а вона така, йду, мовляв. Пробач і все інше таке. Та й пішла. Син до матері з розпитуваннями, а та така, нічого, мовляв, не відаю та не знаю. Сама здивована як би. Дідька лисого їй у нас хіба що і не вистачало. Сам, мовляв, синку бачив, що я то, що вона ножа столового в руках ніколи не тримала, ніби й не помічала навіть.
Зажурився синочка сильно. Мати намагалася його смачними делікатесами всякими напихати. Як тріска худий став. І про дівчат два роки нічого не хотів і слухати. Пора, мовляв, стати розсудливим. І онуків їй вже пора няньчити. А тут до неї на стажування дівчина прийшла хороша. З родини, так би мовити, пристойними. Вона їх з сином і звела. Ну той і одружився.
Живуть молоді рік, живуть два. Свекруха у невістки цікавиться, дітей не хочете чи що. А та в сльози, що вже лікарів усіх обійшла, мовляв. А ті й перешкод не знаходять. Мати сина до лікаря хорошому завела. А там правда, гірше якої і бути для неї не могло, взяла та й розкрилася. Визначив лікар той, що син її пустоцвіт. Хтось скаже, що накликала на сина брехнею своєю. Та тільки не в містиці причина. Від того що та дівчина пішла від нього, у сина стрес важкий трапився. Ось і виникла проблема у нього на грунті нервовому. Почав син по лікарях ходити. До яких світил медичних не звертався тільки. Так ті лише руками розводили. Безсилі, мовляв, ми з усією медициною сучасною.
Сваритися та лаятися що ні день почали. А потім і розлучилися зовсім. Син запив, з роботи його і прогнали. А йому ніби як нічого вже й не потрібно. Ні росту кар’єрного, ні розваг навіть. Заробітками випадковими перебивається, так все що заробляє, дочиста і зпускає. Сидить такий да сльози ковтає. Шкода його дуже. А мати більш за все боїться, що правда про те, що сама ж життя його і згубила, вилізе на світ божий. Що з того буде, їй і подумати страшно.
