Він все-таки виконав…! У Сергійка від подиву аж округлилися очі. Він сидів в німому подиві і не вірив своїм очам. «Головне вірити в чудеса і вони обов’язково збудуться!».
Ще з чотирьох років Сергійко раптом зрозумів, що Діда Мороза немає. Ось таке сумне відкриття він зробив, коли випадково заглянув на кухню, а там тато, зірвавши ватяну бороду Діда Мороза, радісно цілував маму. Джерело
Він, звичайно, не міг знати, що в цей момент мама радісно повідомила татові, що у них буде дочка.
Відчуття чарівництва у нього пропало.
Та й подарунок, який йому подарував псевдо Дід Мороз, був не той, який хотів Сергійко. Він хотів живе цуценя, а тато приніс йому плюшеву собаку, нехай і велику. Але ж іграшка, це ж, зовсім не те! Сергійко то хотів живу собаку!
І ось з цього дня він зовсім зневірився в цьому дідусеві.
– Все це не правда! – думав він, дивлячись на тата, – тато мене обдурив! Ніякого Діда Мороза немає, а є тільки тато з ватяною бородою!
А потім в їх родині з’явилася Соня. Тато урочисто приніс великий пакет перев’язаний рожевою стрічкою і сяючи повідомив Сергійкові, що у нього з’явилася сестричка! Ні, Сергійко звичайно був радий, але ось собака, звичайно, була б краще.
Тепер все в будинку підпорядковувалося маленької Соні і Сергійко якось зовсім засумував.
Бачачи, що Сергійко сердито дивиться на те, як мама сюсюкається з сестрою тато взяв його за руку і посадивши на диван, почав йому пояснювати, що тепер він, як старший брат захищатиме сестричку, а що це дуже важливо!
-Тепер ми, як два чоловіки в будинку, – говорив тато, – будемо допомагати, і охороняти наших дівчаток! Сергійко звичайно був не проти, але все одно було якось образливо.
Підходив Новий рік і тато хитро посміхаючись, запитав Сергійка:
-А ти написав лист Діду Морозу?
Навіщо? – здивовано запитав Сергійко.
-Ну як же! – теж здивувався тато, – невже ти не хочеш отримати подарунок на Новий рік?
-Хочу! – погодився Сергійко, – але ж ви ж не хочете купити мені собаку, а при чому тут якийсь Дід Мороз ?!
– Розумієш синку, – присівши біля нього сказала мама, – собака це шерсть і бруд у будинку, а у нас маленька Соня! Вона може захворіти від цього!
-Тоді навіщо ви мене питаєте про подарунок, якщо все одно не можна! – ображено сказав Сергійко.
Тато з мамою розгублено переглянулися.
На Новий рік приїхала баба Віра, мамина мама і привезла Сергійкові в’язаний светр, і рукавиці, які йому зовсім були не потрібні, а тато приніс подарунок з цукерками і мандаринами і зробивши чесне обличчя сказав, що це йому передав Дід Мороз для Сергійка. Подарунок Сергійко взяв, але не повірив татові.
-Такі подарунки всім подарували, я дізнавався, – сказав Сергійко і пішов до своєї кімнати.
Тато безпорадно подивився на маму і знизав плечима. Кожен Новий рік тато з мамою намагалися подарувати Сергійкові якісь машинки, танки, мішки з цукерками, і весь час говорили одне і теж, що це Дід Мороз передав їх Сергійкові. Сергійко посміхався, і подарунки, звичайно, брав, але ось в Діда Мороза так і не вірив. А потім він став зовсім великим і пішов в школу.
Перед Новорічними канікулами вчителька в їх першому класі, де вчився Сергійко, всім роздала кольорові листочки, і конверти і попросила всіх, написати листа Діду Морозу.
-Напішіть, що б ви хотіли отримати в подарунок на Новий рік! – сказала вона класу, – потім запечатайте в конверти, напишіть своє ім’я та прізвище і ми ці конверти віднесемо на пошту і відішлемо Дідові Морозу в місто, де він живе.
Сергійко підозріло подивився на вчительку, потім на свій зелений листочок і втупився у вікно.
-Сергійку, а чому ти не пишеш нічого? – запитала вчителька, заглядаючи в його листочок.
-А навіщо? Діда Мороза все одно немає і толку то писати йому, якщо його немає! – сказав він, дивлячись на вчительку.
Та здивовано подивилася на Сергія.
-Це чому ти так думаєш? – запитала вона.
-Та тому, що я бачив, як тато знімав ватяну бороду і взагалі мені жодного разу не подарували той подарунок, який я хотів! – ображено сказав він.
– А ти писав Дідові Морозу? – запитала вчителька.
-Ні! – сказав Сергійко.
-Ну тоді спробуй написати, а раптом все не так, як ти думаєш! – запропонувала вона.
Сергійко посидів, подумав, і взявши ручку написав – «Хочу цуценя». Швидко звернув листочок, щоб ніхто не побачив, що він написав, і поклав в конверт. На конверті акуратно вивів своє прізвище та ім`я.
Коли всі конверти зібрали, вчителька склала їх у великий конверт і написала на конверті:
Від кого: Учні 1 Б класу школи № 67
Кому Дідові Морозу.
-А ви точно віднесете цей конверт на пошту? – запитав Сергій.
-А ось ми з тобою разом підемо і віднесемо! – запропонувала вона Сергійкові. Вони пішли на пошту, і вчителька простягнула конверт працівникові пошти.
-Ось! Наше послання Дідові Морозу! – сказала вона.
-Дуже добре! – жінка взяла конверт, і поклала у великий мішок, на якому був яскравий напис – Пошта Діда Мороза.
-Ну що все! Бачиш! – показуючи Сергійкові на мішок, сказала вчителька.
Ага! – здивовано сказав Сергійко, і напевно, вперше за весь час раптом повірив, що його лист точно дійде до палацу Діда Мороза.
Перед Новим роком все сімейство вирішило піти у великий гіпермаркет, і зробити новорічні покупки. Поки вони їхали на машині, тато інструктував дітей: -Якщо раптом ви десь заблукаєте, або хіба мало чого втратите маму або мене, то на першому поверсі є такий жовтенький будиночок, я вам потім покажу. Не кричіть, та не плачете, а йдіть до цього будиночка і говоріть тітці, що ви загубилися. Називаєте своє ім’я і прізвище і вона по мікрофону викликає нас і ми знаходимося! Всі зрозуміли?
Сергійко кивнув головою, а Соня злякано вчепилася в руку мами.
-Добре Добре! Це я так про всяк випадок! – заспокоїв тато, дивлячись на перелякані очі дочки, -а взагалі просто тримайтеся за руки і все буде добре!
Коли все сімейство дружно вивантажити з машини, Соня спробувала схопити Сергійка за руку. Але він, вважаючи себе вже великим відсмикнув руку і діловито попрямував поруч з татом. Магазин був величезний. Кругом було багато народу, і серед них було не дивно загубитися, але Сергійко вперто відштовхнув руку тата.
-Я що маленький чи що! – сказав він йому, – ви Соньку не загубіть!
-Ну дивися тоді! – погодився тато, взяв за руку Соню і всі дружно рушили по магазину.
Те, що в іншому кінці магазину стоїть величезна ялинка, Сергійко побачив відразу. Він йшов і все видивлявся на неї, а сімейство рушило в іншу сторону до відділу іграшок. Дивитися на іграшки Сергійкові було не цікаво і він бочком, бочком вийшов з відділу і пішов у дальній кінець магазину до ялинки, вирішивши, що поки мама з татом і Сонею вибирають там іграшки, він встигне подивитися на ялинку.
А ялинка була і правда дуже гарна, пухнаста із сяючими вогниками і яскравими іграшками. Сергійко пішов навколо ялинки, задерши голову. Ялинка сяяла різними вогниками. То зірочками, то сніжинками, то вогники пробігали по всій ялинці.
Обійшовши ялинку, він опустив голову і раптом побачив, що поруч з ялинкою на маленькому стільчику сидить Дід Мороз.
На носі у нього блищали круглі окуляри, а поруч з ним стояв великий мішок, з якого він витягав листи, розгортав і читав їх. Сергійко обернувся і подивився на людей. Але ніхто навіть уваги не звертав на сидячого під ялинкою діда. Було таке відчуття, що його просто ніхто не бачить. Сергійко тихенько підійшов до нього і зупинився поруч, розглядаючи його з ніг до голови. Дід Мороз дочитав лист і поверх окулярів глянув на Сергійка.
-Привіт Сергійку, – сказав він.
Сергійко здивовано дивився на нього.
-Ти знаєш, як мене звуть ?! – запитав він.
-Звичайно! – посміхнувся Дід Мороз, знімаючи окуляри, – раз ти мене побачив, значить ти з тих хто не вірить в мене! Я правий?
-А ти, що прям ось справжній? – з сумнівом в голосі запитав Сергійко, – і в тебе прям справжня борода?
-Так! Я ось справжнісінький! – знову посміхнувся дід, – і борода у мене справжня і вуса і взагалі все! Ну якщо хочеш, може помацати сам! – запропонував він Сергійкові.
Сергійко несміливо підійшов до нього і посмикав бороду.
-Ой! – сказав дід, – боляче!
-Вибач! – червоніючи, сказав Сергійко, – і правда справжня! Якщо ти справжній, так чому ти не виконав моє бажання? – запитав він.
-Це коли я не виконав? – здивовано запитав дід.
-А ось коли я тобі тоді лист писав! Ну давно! – сказав Сергійко.
-Аааа! Це коли ти зробив аплікацію на листочку в вигляді собачки? – примруживши одне око і згадуючи, сказав дід, – як же не виконав те ?! Тобі ж принесли іграшку собачку!
-Так це тато мені приніс! – розчаровано сказав Сергійко, – і взагалі я хотів цуценя, живе, а не іграшку !!
-Так! Постривай! – зупинив його Дід Мороз, – я думаю так: ти ж не один отакий, кому потрібен подарунок на Новий рік, а я один! Я всюди можу не встигнути і тоді мені допомагають тати або інші дядьки, хто одягає мій костюм і приносить вам подарунки! А ось на рахунок цуценя, це я маху дав! Ти вже вибач! Я думав, ти іграшку хотів! Ну бувають і в моїй роботі промашки! Ти ж тоді писати то ще не вмів, ось я і подумав про іграшку!
-А потім чомусь не виконав? – запитав Сергійко.
-Так! Стоп! А ти мені потім хіба писав? – запитав Дід Мороз.
Сергійко винувато опустив голову і негативно похитав головою.
-Ну ось! Як же я міг дізнатися чого ти хочеш? Ось тобі тато з мамою і дарували що вони хотіли! – сказав дід, – але в цьому то році я, сподіваюся, ти написав лист?
-Так! – сказав Сергійко, – і сам навіть на пошту відніс!
-Ну тоді все буде добре! – посміхнувся Дід Мороз, – я ще твого листа правда не читав, але запевняю тебе, що ти отримаєш свій подарунок обов’язково!
-Правда ?! – запитав Сергійко, – прям ось чесно причесно ?!
-Раз я обіцяв, значить так і буде! – Дід Мороз посміхнувся, – чесне дідморозівське!
– Сергію! – тато торкнув Сергійка за плече, – ти чого тут застряг то?
Сергійко стояв біля ялинки і дивився в одну точку.
-Так я ось іграшки тут розглядав і вогники, – знайшовся він, боячись, що тато раптом побачить Діда Мороза.
-Ходімо, нас там мама з Сонею чекають! – тато взяв його за руку, і вони пішли на вихід.
31 грудня до них приїхала баба Віра і в черговий раз привезла Сергійкові в подарунок в’язану кофтину і шарф. Соньці дісталася шапочка і рукавиці.
– Баба Іра то приїде? – запитала вона маму.
-Вона подзвонила, сказала, що вже їде, але боїться спізнитися! – відповіла мама. Баба Іра, мама тата, жила в сусідньому місті і тепер їхала на автобусі до них в гості. Баба Віра, мама і Соня зосередилися на кухні і тепер там щось різали, варили і по всій квартирі витав смачний запах всякої смакоти.
Сергійко з татом, щоб не мішатися, сиділи у великій кімнаті і грали в настільний хокей. Через півгодини з кухні виглянула мама, і тато був відісланий в магазин за майонезом, якого чомусь не вистачило. Заодно з кухні була виселена Соня, яка примудрилася щось там перекинути і її відправили до Сергійка в кімнату.
-Чого ти? – запитав Сергійко.
-Я хотіла … а воно яккк шльопнеться на підлогу …. – намагаючись щось пояснити крізь сльози пробубоніла Соня.
-Та годі тобі! – почав заспокоювати її Сергійко – не Реви, давай я тобі мультики включу ?!
Давай, – погодилася Соня, розмазуючи залишки сліз по щоках.
Ближче до Нового року мама з бабою Вірою почали накривати на стіл, який розгорнув тато. Годині о десятій в двері подзвонили, і в квартиру увійшов Дід Мороз зі Снігуронькою.
-А чи не у вас живуть Сергій і Соня? – запитав він гучним голосом, від якого Соня злякано притулилася до матері.
-У нас, у нас! – квапливо сказала мама, притискаючи перелякану Соню до себе.
-А ми ось прийшли привітати їх з Новим роком і принесли подарунки! – вже тихіше сказав Дід Мороз. Сергійко подивився на Діда Мороза і зрозумів, що це точно не тато, тому як тато стояв разом з ними і радісно посміхався. Але все одно, це був не той Дід Мороз, якого Сергійко бачив тоді під ялинкою.
Але він, згадуючи слова Діда Мороза про помічників, тепер уже не так критично дивився на ватяну бороду, адже він знав, що це просто помічник Діда Мороза і він приніс той подарунок, який обіцяв Сергійкові тоді. Він же пообіцяв!
Соня, нарешті перестала боятися і навіть розповіла Дідові Морозу віршик, за що отримала велику коробку з красивою лялькою. А Сергійко з тривогою дивився на мішок і все думав, про те, як же там його подарунок, який може задихнутися в цьому мішку. Але після того, як він теж розповів віршик Дід Мороз витягнув зі свого великого мішка і подав Сергійкові коробку, перев’язану червоною стрічкою. В очах Сергійка з’явилося розчарування. Підбіг до нього тато весело обійняв його і тихо сказав:
Давай подивимося що там?
Давай! – без особливого ентузіазму сказав Сергійко.
Тато швидко взяв ініціативу в свої руки і незабаром з коробки був витягнутий новенький планшет.
-Ух ти! – здивовано сказав Сергійко. Він завжди мріяв про планшет, як у його друга Ігора. Загалом, подарунок був дуже навіть хороший, але знову не той. Дід Мороз пішов, Всі сіли за стіл і радісно посміхаючись, почали накладати в тарілочки салати, смажену курочку і огірочки і всякі інші страви, які мама з бабою Вірою встигли наготувати.
-Де ж наша баба Іра? – спантеличено поглядаючи на годинник, сказав тато, – пора б уже й з’явитися!
Сергійко, звичайно, був радий планшету, але ж Дід Мороз йому обіцяв виконати його побажання, яке він написав йому в листі.
-Всі обманщики! – думав він засмучено, – і ніякого Діда Мороза немає! Брехня все це!
Саме в цей момент у двері подзвонили.
-Ну нарешті то! – тато підскочив з місця і побіг відчиняти двері. У коридорі почулися бурхливі звуки зустрічі і в отворі дверей намалювалася рум’яна і усміхнена баба Іра.
Привіт всій чесній компанії! – сказала вона, – я звичайно мало не запізнилася, але виною наші зимові дороги! Поки добралися до міста два рази буксували в заметах! Ось трохи не запізнилася!
Вона стояла і тримала в руках кошик з кришкою.
-Я тут не одна, так що зустрічайте! – вона з хитрою посмішкою відкрила кришку і звідти показалася закутана в теплу хустку смішна мордочка маленького мопса, -Знайомтесь, це Буч! Уявляєте, моя Муза принесла двох цуценят !! Ось, Буча я привезла вам! Сергійко ж завжди хотів собачку! А мопси вони такі милі і домашні! Я думаю, він вам всім сподобається!
У Сергійка від подиву аж округлилися очі. Він сидів в німому подиві і не вірив своїм очам.
-Він все-таки виконав … …! – тихо сказав він і злетівши з місця побіг до баби Іри, – значить ти теж помічник Діда Мороза? – прошепотів він їй, коли баба Іра нахилилася до Сергійка.
-А то! – підморгнувши онукові, і цілуючи його сказала баба Іра.
Коли Сергійко дістав весело усміхненого Буча з кошика, то на дні виявив листівку. Він перевернув її і прочитав «Головне вірити в чудеса і вони обов’язково збудуться!».