– Як додому? Ти що? Рано! – обізвалася старша дочка. Тоді я подзвонила меншій. Її реакція мене вибила з колії

До Норвегії я поїхала не відпочивати, а працювати. Коханого чоловіка на той світ забрала тяжка хвороба. Йому було тільки 43 роки. Без батька залишились наші дві доньки.

А нашому будинку проводився ремонт, хотіли розширити кухню. Але в один момент я залишилась сам на сам з проблемами. Розуміла, що на зарплату вчительки ні дітей не вивчу, ні хату не дороблю. Поїхала.

Деколи мені здавалося, що я всі руки собі пообриваю від роботи. Я працювала помічником на сімейній фермі, різноробочою була: від городу до прибирання і готування, всього потроху.

Гроші висилала додому, поки мама пильнувала хату та дітей.

З часом і хата добудувалася. Я накупила нових меблів, щоб вже повертатися у комфорт і ні про що не думати.

До пенсії мені ще бракувало років. Але подруга все частіше дзвонила до мене з питаннями.

– Ти чого не вертаєшся? Дочки заміжні, хата готова! Тільки жити. Тим більше у школі для тебе місце звільнилося.

– Та я щось навіть ще не думала про це… – зітхнула я. – А як внуки зявляться?

– У внуків є батьки! А ти повертайся!

Після того дзвінка я справді задумалась про майбутнє. Нащо я сиджу тут, своє здоров’я нищу. Все, що хотіла – давно зробила. Може справді пора, бо сил геть нема.

Поговорила з власниками, вони все зрозуміли, побажали тільки найкращого. Подзвонила старшій донечці й кажу, що скоро буду повертатися, на що вона мені:

– Як додому? Ти що? Рано! Ми з Віталіком одну ділянку пригледіли, треба брати й будуватися! Мамочко, ти ж найкраща у світі! Поможи нам трохи й тоді одразу приїзди. Гроші тобі поступово віддамо, матимеш якраз на пенсію.

Подзвонила я до молодшої дочки. А вона мені видала:

– Додому? Тут така справа! Нам прийшло на думку розширяти наш магазин, поки є можливість. Бізнес зразу піде вгору! Будемо багаті, повеземо тебе на море і в санаторій, мамо! Ще хоч пів року попрацюй!

Я сіла і мало не заплакала. Що ж тепер виходить. Діти мені не раді, а тільки моїм грошам? Сил з кожним днем менше, працюю лиш би працювати, а можу справді вдома собі жити, як раніше

Подруга знову подзвонила і спитала, що я надумала. З одного боку у дітей вагомі потреби зараз є, треба їм допомогти. Але чи мені хтось потім допоможе?

А що б ви обрали?

Напишіть нам в коментарях