Живемо ми з чоловіком добре, але якби не родина та друзі, то жили б ще краще. А вся справа от в чому.
Вже дуже люблять люди лізти в душу людині і деякі заходить з невинного питання:
– А де твій чоловік працює і скільки він заробляє?
Я на таке запитання кажу, що в жеку і заробляє менше за мене в рази і тоді далі чую наступну звичну фразу:
– Та ти варта кращого! Нащо тобі такого чоловіка на шиї тягнути?
І от я вирішила розповісти чому.
Ми з Дмитром познайомилися ще студентами і одружилися. Батьки наші грошей не мали, щоб купити нам квартиру, тому ми жили спочатку на орендованій, але потім, коли я зрозуміла, що при надії, то ми переїхали до моїх.
Дмитро працював в школі вчителем географії, а я сиділа в декреті, відповідно, якби не батьки, то ні на що б не вистачало. І тоді я задумалася над тим аби працювати віддалено і мені пощастило, що я могла працювати на посаді постачальника, головне аби був телефон і доступ до інтернету. Це мені таку роботу моя подруга підкинула і я їй була безмежно за це вдячна. Єдине, що було незручно з дитиною, бо наче вдома, але як треба замовити товар негайно і домовитися про завантаження і оплату, а тут дитина вередує і вже ніяк.
Тоді Дмитро став частіше лишатися вдома, а тоді ми порадилися, що він піде в декрет і буде глядіти дитину.
Що тут почалося! Тато з мамою мало волосся на собі не рвали, бо як це так, зять буде сидіти з дитиною, а донька заробляти?
– Це що за такі ігри? Ти хочеш родину зруйнувати? Якщо ти чоловіка не будеш поважати, то дуже скоро будеш без нього обходитися!
Я пояснювала мамі, що то наше спільне рішення, що моєї зарплати більше, але все було марно. Ми переїхали на орендовану квартиру і почали жити так, як нам було зручно.
Дмитро теж працював віддалено, він міг писати курсові і реферати, бо це не було на певну годину, а я собі закривалася в вітальні і працювала на своїй роботі.
У нас був мир і гармонія, навіть вдавалося дещо відкладати.
Коли Софійці виповнилося п’ять років, то я вирішила поїхати за кодон на заробітки. Звичайно, що ту вже мама прибігла з порадами.
– Ти що твориш? Ти там будеш працювати, а він тут буде гуляти?
– Мамо, Дмитро не такий!
– Ага, всі так кажуть!
Я знову ніяк не могла пояснити мамі, що Софійка ще маленька і їй потрібен догляд, адже в садочку вона тиждень ходила і два тижні хворіла. А це ж, самі знаєте, ночі недоспані, черги в поліклініках, дитина капризує.
Дмитро був і є чудовим татом, навіть краще знаходить спільну мову з донькою, ніж я і то досі!
Я поїхала на два роки і заробила пристойну суму і ще у нас були заощадження, тому ми купили квартиру.
Я не почула вітань, а лиш всі співчували, що я мусила їхати та заробляти, а чоловік сиднем сидів, ну хоч на ліво не ходив і то з нього якась користь.
Далі я знову була при надії і знову ситуація повторилася – я шукала роботу, але не чоловік, я маю на увазі роботу, яка приноситиме дохід. Ми так порахували, що оті курсові і дипломні йому виходили навіть більше по ціні, ніж робота в школі.
Але це не можна було нікому пояснити. Всі мене переконують, щоб я його покинула і знайшла собі нормального чоловіка.
– Нормального, то якого? Щоб у нього випрошувати гроші на помаду і продукти? Я такого не хочу, я собі краще сама зароблю.
І я не розумію, чому я не маю бути вдячна Дмитрові за те, що він робить для нашої родини. Чому тато вдома – то погано, а от мати вдома – вона берегиня і свята.
Ми стараємося якомога менше спілкуватися з родичами і друзями, бо завжди після таких відвідин між нами суперечка, бо Дмитру неприємні такі слова, які лунають в його сторону. Чому людям інформація про те, що Дмитра наші діти обожнюють так муляє? Як на мене, то я такого тата серед своїх знайомих і не зустрічала, який і котлети зробить і хвостик заплете, але все одно вони в ньому шукають якийсь ганж.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Автор Ксеня Ропота
